Бесплатный фрагмент - Дякую тобі

Подяка

З Великим коханням та подякою до кожного хто вірив в мене та ні. Ви надавали мені сили та натхнення рухатись лише в перед. Дякую Вам

Зміст

* Дії переможуть страх

* Чоловік хоче бути у жінки першим, а жінка хоче бути у чоловіка останньою. * Жінка вірить слову,,кохаю,, лише тоді, коли воно сказане тихо і просто.

* Як легко вимовити слово прощавай і як же боляче його почути.

* Життя частіше схоже на роман, ніж романи на життя.

* Любов — це не вибір, а доля.

* Бувають такі заборонені удари в кохані — не те що крикнути, дихнути потім не можливо.

* Життя — це те, що трапляється з нами саме тоді, коли у нас інші плани.

* Інколи, люди не є тими, ким здаються на перший погляд.

* Як байка, так і життя, цінується не за довжину, а за зміст.

* Деяким психологам, теж потрібні психологи.

* Кохання, як війна: легко розпочати та важко зупинити.

* Життя, то поєднання меду і жовчі.

* Ми в житті кохаємо лише раз, а після шукаємо лиш схожих.

* Смерть не є кінцем, а є початком чогось нового.

* Почни життя з чистого аркушу, але залиш копію старих помилок.

*,,Хепі енд,,…

Від автора

Момент. Доки ти спиш, час минає. Доки ти їси, час минає. Доки ти думаєш, час минає. Рік, як місяць. Місяць, як неділя. Неділя, як день. День, як година а година, як хвилина. Це означає, що твій час минає. І він більше ніколи не повернеться. Головна валюта нашого життя — це час. Доки ти думаєш про ризик, хтось ризикує та добивається успіху. Доки ти займаєшся безкорисними справами, хтось займається корисними. Кожного дня тебе розчаровують деякі люди. Забудь про них. Не сприймай близько до серця. Воно фокусується на цьому і не дає тобі думати про корисні речіБувають дні, коли тебе можуть турбувати погані думки, відкинь їх. Кожного дня ти можеш спілкуватись з безтолковими людьми та толковими. Спілкуйся з усіма і ти знатимеш толк в людяхЧас не повернеш ніколи, а головне ти не знаєш скільки часу саме в тебе. Не ризикнеш сьогодні, можеш залишитись ні з чим завтра. Хм, зрозумій. Кожин новий день може принести в твоє життя те, що змінить його на завжди. Чому ми відступаємо? Переносимо справи, розмови, важливі вчинки на завтрашній день!? Хочу сказати тобі те, що ти й так знаєш. Цей світ — це не лише сонечко, радуги і хмарки. Він дуже мерзенний і брудний. І не важливо на скільки ти крутий, якого ти статусу чи хто твої батьки. Він просто зіб’є тебе з ніг. І все. Ніхто не зможе так сильно врізати по пиці, ні я, ні ти, ніхто. Лише життя. Тай головне не це, головне те, скільки ударів ти витримаєш та не здасишся. Так народжуються лідери, чемпіони. Не просріть свій шанс стати: багатим, щасливим, коханим, люблячим чоловіком, хорошим батьком, вдячним сином чи донькою…
Задумайтесь!
На що Ви витрачаєте щоденно своє життя? Як Ви провели цю неділю?…

Логлайн

Роман,,Дякую тобі,, — це не лише цікавий сюжет. Це поєднання двух історій, різних поколінь. Незвичайна розповідь життя звичайних людей. Твір, що змусить Вас полинути у світ: страждань та щастя, болю та надії, втрати та зародження чогось нового. Історія справжнього кохання, віри та мотивації. Твір сповнений життєвих цінностей про які ми, живучи в 21 столітті, на превеликий жаль, часто ігноруємо. Скільки сходів життя потрібно пройти, щоб дійти до свого,,хеппі енду,,?

Дії переможуть страх

Я просинаюсь від того, що болить нове тату. Сонце світить з вікна так, що я нічого не бачу. Прижмурююсь, потирю бочину. Ах, як болить. Дивлюсь на тату — квітка на все бедро. Ще одна нова фреска (тату) нанесена на мій храм (тіло).

Вона набита чорними фарбами але з зеленими відтінками на листах та білими краплинами в середині. Здається що в чорній квітці є біла ізюминка — пильця. Класно вийшло, при денному світлі, вона немов оживає. Взагалі то у мене шість тату. Хоча я впевнена що це поки що, з часом буде більше малюнків на моєму тілі. Тату — свого роду наркотик, якщо першого разу сподобалось то потім вже не зупинитись. Дещо задумуючись перераховую тату: Перша — зірка (на лівій руці, на середньому пальці.). Вона означає успіх. Я умовила своїх подруг, Кетрін та Лілі, теж набити, як клятва нашої дружби та вірності одне одному. Розумію звучить по дитячому але для нас все саме так і є. Вони звісно не фанати тату тому довго ламались, але у мене левина хватка, у них просто не було вибору. Ще я вперта як віслюк, а ще добра. Люблю тату, спорт, мотиваційні фільми, музику та батька. Ну і звісно, своїх подруг безмежно люблю. Друга — надпис на серці,,DAD,,. Третя — надпис на правому боці, по вертикалі,,A woman’s heart is like an ocean, such as deep and full of secrets!,, (Серце жінки як океан, таке ж глибоке та сповнене таємниць). Четверта тату — надпис на зап’ясті на лівій руці, магічні руни. Для захисту від порчі. П’ята — нова, квітка. Шоста — хрест між грудьми (Простий чорний, в знак того, що віра завжди зі мною). До церкви ходжу дуже рідко. Моя думка така:,,справжня віра, вона в душі, а не на показ людям,,.Я маю одну знайому дівчину, яка ходить до церкви щотижня, але при цьому працює в ескорт послугах (для мене це проституція). Одного разу я не витримала її янгольського вигляду на службі, знаючи що вона творить протягом всієї неділі, і я її сказала в обличчя: — Ти знаєш, що до церкви ходять щоб відмолити прощення та більше не грішити? — на що вона відповіла.- Так спокійно моїй совісті! — ну чесно кажучи, таке щось. Це є не нормально. Цей момент перевернув моє розуміння до слова,,віра,,.

— Мія!… Мія! — лунає крик. Це батько.- Доню, давай їсти та в школу! Швидко! — кричить він.

— Біжу, біжу! — підіймаюсь з ліжка та за секунду стою коло шафи. Одягаю чорні легінси, чорну рубашку з малюнками червоних троянд і босоніжки на квадратних високих підборах, теж чорні. Хоч і живемо ми з татом бідно, це не заважає мені ходити по дешевим магазинам: секонд, сток та купляти собі гарні, навіть модні речі. І мені до одного місця хто що, з цього приводу думає. Я, як кріт, як зариюсь у глубинку магазину то знайду навіть ті речі про які самі продавці забули. Це весело. До того ж, тато завжди вчив, що жінка, дівчина, повинна бути вихованою, охайною а ще вона має гарно пахнути та любити підбори.,, -Це робить жінку — жінкою!,, — його слова. Ось це і стало моїми фішками. Є лише у мене декілька мінусів, через недостачу уваги, до себе, я постійно нецензурно висловлююсь, але подумки. Я нікому недовіряю та постійно в хороших вчинках шукаю підступ.

Можливо речі мої були дешевими, але вони були випрані, вигладжені та надухані. Страстю стало тату, довге доглянуте волосся, книги.

Дивлюсь у дзеркало. Дівчина 170 зросту, 65 кг ваги. Волосся нижче плечей: від корінців золотистий блонд а кінчики білі. Форми у мене теж нічого: груди другого розміру, вузька талія, спорт виточив мою фігуру як потрібно. От і добре. Шкода, що мені ніхто не подобається з нашої школи. Одні козли. Мене бісять самозакохані люди, а їх пів школи. 50% тих хто любить сам себе, та 45% тих хто вклоняється таким, ми з подругами входим в 5% людей яким все одно до інших.

Сніданок у татовому розумінні — це гаряча кава з молоком, печиво чи канапка. Всі мої ровесниці сидять на білкових дієтах, підраховують калорії, а мені начхати. Офіційна об’ява: — Я солодкоїжка!

Забігаю на кухню пахне табаком та звареною кавою. Біля столу стоїть тато, уже 7.30 ранку, а він ще непрохмелів. Татусь останнім часом зачастив з випивкою. Але мене це не тривожить, доки я в нього на першому місці, все,,гуд,,. Можливо це егоїстично з моєї сторони, але думаю поки він сам не матиме бажання закинути чарку в темний вугол, мої слова чи домисли, нічого йому не донесуть. Він мене любить а я його, і це є головним. Поглядом зависаю на парі що йде з кружки з кавою. Ніби дзвін в голові, звучить питання: Чому ми проживаємо лише вдвох? Де моя, так звана матуся? Відповідь проста, я не знаю. Ніхто не знає де в даний час ця жінка, жінка що дала мені життя. Вона розвелась з татом та залишила мене, коли мені було приблизно 5—6 років. І то був важкий час для мене, я страшно сумувала за нею. В 13 років я знайшла її номер телефону, у батька в блокноті, та набрала її і мій світ знову перевернувся з ніг на голову. Вона мов чужа, незнайома мені людина. У голосі відчувався могильний холод а у повітрі зависала похоронна тиша. Я не почула запрошення від неї, тому я настояла на своєму приїзду до неї на вихідні. Це були найгірші вихідні в моєму житті. Цілий день я просиділа одна у квартирі, мати була на роботі (ну, так вона мені казала-що на роботі). А в вечері ми майже не розмовляли. Єдине, що я отримала в ті дні — повне розчарування та розбитість своєї душі. Ненавиджу її! Останніми її словами, перед тим як я сіла до автобуса та мала вирушати додому, стали:,, — Знаєш чому я ніколи тебе не любила? Ти схожа на них! Вибач, але я не могла залишитись з вами, колись ти мене зрозумієш. І прошу більше не розшукуй мене. Прийде час, я сама тебе знайду.,,

Пішла вона, стерво.

— Ау..! — тато махає рукою перед моїм обличчям.- Що завтикала? — я посміхаюсь. Він завжди казав, що він у мене,,молодіжний,,. Відпускав на дискотеку, пригощав друзів пивом. Переводжу погляд на нього.

— Ага, завтикала. Милуюсь тобою! Може досить бухати? Я тебе звісно люблю, але якщо я ще хоч раз знайду тебе п’яним на підлозі, я витягну тебе на двір і залишу там!

— Ти мене ніколи не залишиш! — впевнено відповідає тато.

— Знайду свого коханого, прекрасного принца і звалю з цього нещасного містечка! — удар у відповідь.

— Не залишиш, ти знаєш що я без тебе не зможу, помру з голоду чи зіп’юсь! — два один, він виграв. От старий та хитрий маніпулятор. Коли мати мене майже вигнала, ну… після останньої нашої зустрічі, він навіть не задумався про те щоб не прийняти мене знов додому. Звісно він був дуже ображений через мій вчинок, але я ж його кохана донька. Тому я винна йому. Я навіть в коледж не йду навчатись. Хоча понад усе хочу поїхати з цього нудного містечка.

— Бувай Андрійко! — ніжно кажу татові, в знак чого він показує кулак, не любить коли я звертаюсь до нього по імені. Мене його реакція забавляє. Виходжу на двір та сідаю в свій транспорт — велик. Мій,,харлей,, рожевого кольору, я сама його фарбувала, з переду плетена з лози корзина.

Сьогодні в школі перший день останнього року мого навчання. Я в одинадцятому класі. Аж не віриться, я випускниця. Дорога минає швидко під музику.

Маю в телефоні дві папки, в одній веселі пісні,,Супер,, а в іншій,,Сомплі,, :

,,Супер,,

1. Tventi one pilots — heat hens

2.Black Veil Brides — knives and pens

3.On Direction — the story of my life

4.On republic — secrets

5. Alan Walker — faded

6.The chainsmokers feat Daya — don’t let me

7.Sia — cheap thrills

8.Ed Sheeran — shape of you

9.Maroon 5 — girl like you

10.Panic! At the disco –high hopes

11.Mabel — med love

12.Ariana Grande — 7 rings

13.Miley Cyrus — mather’s daughter

14.Jonos Brothers — only human

15.Mabel — don’t call me up

16.Lil Nas X — old town

17.Ariana Grande — side to side

18.Maruv — sinen song

19. Agunda — луна не має покою

20.Rihanna –we found love

21.Rihanna –pour it up

22.Rihanna — only girl

23.Major Lazer — light it up

24.Dua Lipa — new rules

26.Dan Balan — allegro ventigo

27.Alvaro Soler — sofia

28.David Guetta — play hard

29.Matrang — Медуза

30.Макс Корж — малий подорослішав

На порозі школи бачу свою банду. Ми в школі не те щоб самі популярні але десь біля п’ятистолу. На нього, ми з подругами ніколи не претендували. Нас всі любили, ніхто не займав і ми були самі по собі.

Я сплигую з свого,,харлея,,,хватаю сумку, що була в корзині, та лечу до подруг що вже чекають на мене. Вони як промені сонця що прориваються скрізь сірі хмари. Виплигую їм на руки і ми валимось на землю. Ми обіймаємось, одаряємо поцілунками одне одного і хохочемо у все горло. Не знаю скільки хвилин ми лежали і дуркували.

— Допомогти? — тихо промовляє чоловічий голос. Солодкий, сексуальний, грубий тембр. Я підіймаю погляд, але через яскраві промені сонця, бачу лише чорний силует. Смішно сказати в голос але,,чувак,, реально виглядав як янгол.

— Ну якщо у тебе є можливість то допоможи мені. Звози мене на море, я ще там не була. Зустрінь зі мною в схід сонця! — я жестикулюю рукою мов додаю серйозності моїм словам.

— Домовились! Так і зробимо! — дещо не очікувано для мене відповів незнайомець. Поки ми встали, привели себе до ладу, янгол пропав. Дивлюсь на подруг, вони загорілі. Класно напевно валятись на пляжі, дивитись на море чи океан, відчувати запах та полинати у безкрайні горизонти. Я рада що їх предки нормальні, не такі як мої: мати — зозуля та тато — алкоголік.

Після моїх розпитувань про їхнє проведене літо, ми йдемо до класу на перший урок. В класі я сиджу поруч з Лілі, Кетрін поруч, на дві парти вище.

— Діти! Зазвичай на останній рік випускного класу новеньких немає, цей рік буде вийнятком, знайомтесь Алекс! — як я могла проморгати що він зайшов до класу. Інколи я сильно полинаю в свої думки, стаю ніби відірвана від світу. Приглядаюсь. Ох, а він милий. Десь метр вісімдесят зросту, світловолосий, широкоплечий, тонкі губи, голубі очі, супер скули. Боже, та він як з картинки. На ньому темні джинси та біла майка, не розумію, чому мене кинуло в піт? Він іде в мій ряд, я застигла. Я що відключилась? Внутрішній чортик:,, — Мія прийди в себе!,,. Через декілька секунд розумію, що я безстидно витріщилась на нього ще й рот привідкрила. Кліпаю очима по класу облизуючи вуста, що пересохли як в саме засушливе літо. Дивлюсь на право, Кетрін махає рукою привертаючи мій погляд. Концентруюсь на ній, вона — негідниця знущаючись, показує щоб я образно витерла слину по вуглам рота, що ніби потекла від побаченого. От же стерво. Алекс пройшов та сів за сусідню парту по моїй стороні і ми тепер в метрі одне від одного. Я принципово не дивлюсь на нього. Можна сказати, що урок було зірвано. Марія Петрівна щось там говорила про синуси, косинуси але її звісно вже ніхто не слухав. По перше тому, що це перший навчальний день, а по друге тому, що є краща тема для обговорення — Алекс. Новенький сидів з високо піднятою головою, він 100% знав собі ціну, до цього ж видно що хлопець при грошах, ну не він особисто, його батьки. Напевно вважає, що він тут краще всіх. Козел.

— Ей..ей..пс! — новий сусід штовхає мене в руку.

— Що ти хочеш? — різко та грубо відповідаю я.

— Ти не забилась? — я підіймаю брови не розуміючи його питання. — Ну, з ранку з подругами ти впала! — продовжує він.- Чи то щоденні ранкові процедури? — оу, він хоче поязвити мені, не раджу грати зі мною у цю гру. Перемога буде за мною.

— Якщо ти завтра одягнеш знову цю майку і джинси то допомога потрібна буде тобі! — вказую пальцем на дівчат в класі.- Акули роздеруть тебе на частини.

— Вони мене не цікавлять!

— Хм, хочеш сказати, що ти граєш за іншу команду? Зрозуміло тоді чому ти такий гарненький! — я аж ніби розслабилась.

— Ти що? Я не гей! Вибач принцеса, якщо моя вихованість та стриманість, порівняно з тобою, сприймається за гейство. Доречі, ти вважаєш мене гарненьким? Дякую! Не дивлячись на те, що ми знайомі лише декілька хвилин, комплемент прийнятий. Як тебе звати?

— Не кажи на мене принцеса, придурок пихатий! Не тобі мене навчати вихованості.- я встаю, збираю сумку, віддвигаю з грохотом стілець. В цей час лунає дзвінок на перерву. Я вилітаю, зла, як пуля. Бачу рік буде цікавий. Коли я злюсь, я стаю нестримана, агресивна і тому за порадою Google я займаюсь бігом на шкільному стадіоні. Цей раз я роблю так само, десять хвилин і я готова. Кладу наушники до вух та вмикаю їх на всю гучність. У голові звучить пісня Skillet — feel invincible. Це хоч і рок, але він під стать моїм емоціям. Я ніби розтворяюсь у звуках пісні, відчуваю як б’ється в ритм серце. Виходжу на бігову доріжку. Теплий вітер обдуває моє уже спітніле обличчя. Коло за колом, мій гнів улітучується. Це виснажує моє тіло, але заспокоює мою душу.

Сиджу на лавочці на стадіоні, поруч подруги, вони знають де мене шукати в моменти нападу гніву. Тиша, пахне свіжо скошеною травою, на душі спокій. На інші уроки ми вирішили з подругами не йти. Сиділи пили каву, розмовляли. День минув швидко, попрощавшись із своїми курочками їду додому. Я дуже голодна, не встигла поїсти в обід, була в бібліотеці, брала новий роман до прочитання. Люблю читати, в книгах все закінчується гарно: добро, кохання, всі разом. Жаль що в справжньому світі все не так.

У голові вирій нецинзури, виривається одне слово:,, — якого біса?,,. Краще я б залишилась на стадіоні, тато п’яний, меле незрозуміло що. Раніше він випивав та лягав спати. Зараз йому цього мало. Він сперечається, кричить. Наш дім став схожий на псих лікарню. Я заскочила у свою кімнату, швидко переодяглась: зібрала коси у кінський хвіст, одягла кремовий сарафанчик у рожеву мілку квіточку та взула білі кеди. Добре, що моє вікно виходить на задній двір. Я взяла кошти з копілочки, вилізла через вікно, мов супер герой що летів спасати безневинних. Вскочила на свій Audi A8,рожевого кольору. І вирушила на нову місію. Правда була лише в тому, що спасати потрібно було мене, а місія моя — поїздка до супермаркету за круасанами та молоком.

Їдучи, я звернула увагу на те, як прекрасно світят зорі в чистому, безкорйньому небі. Цікаво, що в дану секунду відбувається за горизонтом неба? Чи є там така ж самотня дівчина? Надіюсь що ні!

Ось і супермаркет,,Великий кошик,,. Заходжу, беру корзину. Людей не багато, тому можна погуляти. Не люблю товпитись, тай до того згаю трохи часу, можливо до мого приходу тато засне. Так… відділ спиртного, крупи..

— О пластівці! — обожнюю їх, візьму на ранок + пачка молока + круасани зі згущеним молоком. Скоро будуть ці дні, беру пачку прокладок. Іду до каси. Розглядаю по сторонам може ще щось куплю, в ряді з овочами та фруктами, помічаю сімейну пару, я їх вже бачила в нашому містечку. Чоловік прикутий до інвалідного крісла, з ним жінка. Їм приблизно за сорок п’ять років. Зустрівшись з незнайомим поглядом в пам’яті спливає момент нашої першої зустрічі. Це було цим літом, я втекла з дому тому що тато там пив з чоловіками яких я не знаю, і вони були реально неадекватні, один навіть почав приставати, в парку було безпечніше ніж дома. Я просто сиділа під деревом читала книгу і як завжди розглядаючи всіх навколо помітила цю сімейну пару. Для мене це було так неймовірно, жінка сиділа на покривалі їла виноград, а її чоловік прикріплений спеціальними пасками до крісла, і тримаючи в роті пензля, малював її. Перед ним стояв мольберт, фарби. Напевно він відчув мій пристальний погляд і повернувся до мене. Він виглядав таким щасливим, в його погляді було щось таке щире, а посмішка такою невимушеною. Я пам’ятаю ту мить, думки як торнадо мене закрутили: Чому він в кріслі? Чому не здався? Чому це стало саме з ним? Як він залишається таким щасливим?,і тисячі інших питань на які я не мала відповіді. Перед очима склалась картина мов пазл з двох половинок, на одній половинці зображення тата з компанією, що просто просирають своє життя промінявши все на бутилку горілки, а на іншому пазлі, чоловік з пензлем в роті, прикутий до візка і при цьому такий щасливий. Люди стають тими в що вони вірять. Я так боюсь помилитись в житті, не здатись як тато, не втікати від проблем як мати. Але без помилок не має можливості навчатись. Я завжди беру щось від людей які зустрічаються на моєму шляху, адже я вважаю що всі вони приходять не просто так. Тому вкравши цю мить щастя у незнайомого чоловіка я збережу її собі на майбутнє.

Я посміхнулась незнайомцю, а він підморгнув мені у відповідь. Мій настрій вмить піднявся і я пішла до каси.

— Доброго вечора! Вас вітає маркет,,Великий кошик,,!Пакет? — запитує касир.

— Ага, маленький будь ласка! — відповівши знову полинаю у свої печалі. Так не хочеться додому. Останнім часом я відчуваю себе так самотньо. Ну нічого, я сильна дівчина, пройду через все. Розрахувавшись знову рушаю в подорож, їду до шкільного стадіону.

Беру пакет з продуктами, кладу велосипед на газоні і підіймаюсь на сходи. Ох, як хочеться їсти. Дістаю круасани, відкриваю молоко, мммммм, райська насолода. Чому у моєму житті не має людей які мене б любили, хвилювались за мене. Я сиджу тут одна і всім байдуже. Дивлюсь на телефон 23.13, вмикаю телефон, цього разу папку,, Сомплі,, :

1.Sia -I fogive you

2.Sia — bird set free

3.Sia — freeze you out

4.Sia — eyes of the needle

5.Sia — unstoppable

6.Sia — helium

7.Ed Sheeron — perfect

8.Wiz khalifa — see you again

9.Zeyn — dusk till down

10.LP — lost on you

11.Dean Lewis — be alright

12.Imagine Drogons — birds

13.Halsey — without me

14.Lewis Capaldi — someone you

15.Billie Eilish — when the portys

16.Billie Eilish — lovely

17.John Legend — All of me

18.Eminem feat Rihanna — love the way

19.Adele — hello

20.Andro — нічний рейс

21.Jony — ти мене полонила

22.Jony — love your voice

23.James Bay — us

24.Kina — can we kiss forever

25.Jomes Horner — a girl of a thistle

26.Pia Mia — bitter love

27.Lana Del Rey — blue jens

28.Ella — не заважай

29.Beyonce –I was here

30.Justin Timberlake — What goes around

З наушника в лівому вусі починає бити пульсом звучання.

…

О, Боже, хто там? Лише про сидячи хвилин 20 я розумію що я не одна. На полі фанарі але лавки для вболівання в повній темряві. Я бачу на іншій стороні стадіону тінь, і вона двигається. Я поспішно складаю все в пакет, серце колотиться. Блін — блін, я вскакую і швидко перебираючи ногами йду до велика. Чому він стоїть так далеко? Іду з такою швидкістю, що здається ноги не торкаються землі. Відчуття, що душа покине моє тіло.

— Стій… Мія, стій! — почувши уже знайомий мені голос я зупиняюсь, інстинкт самооборони змушує поставити мене пакет і стати в стійку. Якщо він посміє мене образити, я вріжу йому по яйцям. Битись мені доводилось, тому, постояти за себе я зможу. Вийшовши на газон де падають промені місяця я впевнююсь, що це Алекс.

— Ти що маніяк? Ти чого сидиш у темноті? — з криком запитую я.-Ти налякав мене! — він що дурний, він регоче. Сміється аж заходиться.- Алекс, перестань! — кричу я.

— Глянь на себе! Ти думала, що я маніяк і що, ти зможеш мене вирубити своїм білим кросівком? Ну хіба не смішно? — оглядаюсь на себе і починаю теж сміятись, я стою в одному тапочку, інший у руці. Коли я його зняла? Не пам’ятаю. Правду кажуть у страху великі очі.- Ти уже ідеш додому? — запитує він мене доки я взуваюсь.

— Так, напевно досить нічних прогулянок. А ти?

— А я напевно проведу тебе спочатку, а потім теж додому. Звісно якщо ти не проти?

— Ні, не проти. Ходімо! — він підіймає мій велик, кладе пакет в корзину. Тиша. Хвилина мовчання затяглась, чути лише свист вітру та спів свірчків. Ми та луна, прекрасно, мов в кіно. От не люблю я такі моменти, в них люди забувають про реальність.

— Можна питаннячко?

— Так! — з тривогою в голосі шепчу я.

— Чому ти тут одна сиділа, в темряві?

— Я була не одна, там був і ти! А ти чому?

— Не зміг заснути дома, вирішив прогулятись. Прийшов на стадіон, хотів вже піти, побачив тебе. І залишився, доречі не даремно.- він посміхається.

— Чому ти знову смієшся?

— Не бачив щоб хтось, так як ти, поїдав круасани. Ти їх їла з такою пристрастю, кусочки випадали з рота, над губою молочні вуса і при цьому всьому ти примудрилась ще й наспівувати пісню.

— Ахаха, у мене наушник був у вусі і я не їла так як ти розповідаєш. Я просто люблю солодке і до того ж була нереально голодна. Звідки ти приїхав? Чому?

— Я не відповім! Ти ж не відповіла. Чому ти прийшла сюди так пізно?

— Не твоє діло! — знову грубіше ніж потрібно відповідаю я, досить про це.

— Ти ще та злючка! Я хочу стати твоїм другом! Впевнений, ми могли б поладити.

— Я злючка? Ти з чого це вирішив?

— Ну твоя поведінка по відношенню до мене + навів справки! — трохи подумавши відповів він.

— Що, що? Навів справки? Ти в нашій школі лише один день і вже навів справки? Цікаво, і що ж про мене кажуть? Поділись!

— Взагалі, то я тут з початку літа. Бачив тебе разів п'ятнадцять. Ти працювала в дитячій залі в кав’ярні, доречі ти дуже мила поруч з дітьми. Бачив тебе у секонд хенді, це дає мені привіт думати що живеш ти не в багатій родині. А ще бачив як ти на машині забирала свого п’яного тата з місцевої забігаловки, знаю що мати з вами не проживає. Знайомі сказали що ти дуже розумна але над навчанням не заморочуєшся тому, що до коледжу не ідеш. Я так розумію, що це через тата. А ще, ти неймовірно вродлива. Ти ніколи не була на морі. І я впевнений, що ніжності в тобі більше ніж злоби. Ти просто не вмієш чи не хочеш її показувати.

— Заткнись! — в грудях горить, дихання почастішало. Як він може… — Заткнись, ти ніхрена мене не знаєш! — я хватаю велик у нього з рук.- Можливо все тобою сказане, є правдою, але це не твоє діло, козел.

— А мені здається знаю. Ти застигла в моїх думках з того моменту коли я тебе вперше побачив. Мені все одно хто твій тато, де твоя мати, я просто хочу бути ближче з тобою.

— Пішов ти мені ніхто не потрібен. Я сама по собі! — очі повні сліз. Я повертаюсь у повній паніці і розумію, що ми біля мого будинку. Я в схлипую. Сльози ллються ручайком. Кидаю на газонові велик, зла як чорт, стоп, повертаюсь…

— Алекс! — кричу я, він наводить погляд в мій бік і я тичу йому середній палиць.

— І тобі солодких снів принцеса! — з усмішкою та незрозумілим мені задоволенням на обличчі відповідає він. Як же він мене бісить. Я закидаю через вікно пакет та заладжу до кімнати сама. За секунду скидаю сарафан, обув та зариваюсь під ковдру. Гнів переливається у спокій, пізній вечір у глибоку ніч.

Весь наступний місяць я тупо ігнорувала Алекса. Але він настирний і постійно провокував мене то на розмову, то штовхав сидячи за сусідньою партою, то записки писав, що я демонстративно рвала не читаючи. Сьогодні п’ятниця а це означає, що попереду цілі вихідні і це є добре. Так бридко дивитись, як кожна дівчина з нашої школи прикладає максимум зусиль щоб заговорити до Алекса, по загравати. Він звісно вступив до групи футболістів, а це ще додає йому плюси. (Дівчата рахують плюси: вродливий +, фігурний +,класна тачка +, спортсмен +, популярний + (5 балів).) На тусовках його видно не було. Напевно він їх не любить. Я теж не люблю, але якщо вибирати дім з п’яним татом чи туса, я піду на тусу. Батько зайшов у запій, дома постійно незрозумілі люди, жінки легкої поведінки, чоловіки. Дійшло вже до того, що дома немає що їсти. Мені здається, що за цей короткий проміжок часу, тато постарів, став інший. Обличчя має синій відтінок, руки почали брякнути, здається навіть сідини стало більше. Він постійно кричить на мене, мов це я вина, що ми живемо так бідно. Адже якби він мене не прийняв, а відправив до матері, йому було б легше. Звинувачує мене, що у нього немає постійної жінки. Адже кому потрібен чоловік з таким тягарем (з дитиною — зі мною). А останнього разу, декілька днів тому я побилась з його новою пасією. Дома пропали кошти, я впевнена, що це вона їх і взяла, а сперла стерво все на мене. Накрутила тата. А найболючіше це те, що він їй повірив. От я і витрясла з її тупої башки все лайно. Я була така зла, що тато мене ледве зупинив. З одного удару я повалила її на підлогу, сіла зверху та гуцала по її непрохмелівшій пиці. Звісно потім тато мене вигнав з дому — це увійшло у нього у звичку. І я пішла, точніше поїхала, до найближчого магазину, купила пляшку вина і полетіла на край міста. Там красиво, тихо, природа мене заспокоює. Мов гострі ножі, думки та біль, різали моє тіло з середини. Чому я? Чому саме я маю пройти таке життя? Це не життя — це страждання в одинокості! Ніхто і не зверне уваги, якщо мене не стане! Всім начхати на мене! Повз мене пролітають вулиці, машини, будинки чи то я пролітаю повз них. Сльози залили мою видимість.

Ось я і на місці. Сплигнувши з,,харлея,, з розмаху б’ю горлечком пляшки об бордюр, воно відлітає. Я спускаюсь між деревами, добре що я була в кросівках і спортивних лосинах. Не задумуючись про те, що я можу поранитись я залпом випила з пляшки вино. Вливаю в горло зі швидкістю звука, не встигаю ковтати і воно виливається з рота змішуючись з потоком солоних сліз. Випивши за один підхід більше ніж пів пляшки, я миттєво п’янію.

Лежучи в траві я любувалась зірками, вони такі недосяжні. Як мої мрії про нормальну родину. Про спокій в моїй душі. В мені стільки болю, що я навіть не знаю як її не помічати. Я тільки зараз розумію що я ніколи не мала повноцінних батьків, напевно будучи підлітком я почала блокувати спогади з дитинства. Мені так хотілось скоріше подорослішати, все пізнати. Але чим старше я стаю, тим важче мені жити у цьому загубленому світі. Цікаво, що життя подарує мені завтра?

На годину чи дві мене вирубило, вино добре споїло мій організм. Проспавшись уже на світанку я повернулась додому. На столі мене чекала записка…

Прекрасно, ніби нічого не трапилось. Ото ім’ячко — Клара.

— Клала я на вашу Клару! — промовляю я сама до себе. Мої ноги відразу понесли мене до ванної кімнати, потрібно змити бруд з тіла та душі. Привівши себе до ладу, а це було не легко бо похмілля було сильним, я пішла до школи. Алекс знову протягом всього дня загравав до мене. І я вирішила відволіктись від сімейних проблем та погуляти з ним. Він періодично, постійно, випливав у моїх думках. Не знаю чому, але коли ми не сваримось, мені з ним добре. Проблема в тому, що мені подобається це відчуття, але я не можу дозволити собі підпустити його близько. З ним будуть одні проблеми. Я це відчуваю. А болю мені хватає. Є і інша проблема, я не хочу йти в дім — пустоти, не хочу бути знову одна. Після вибачень цього невгамовного хлопця, за минулу суперечку та його різкі висловлювання, я погодилась на зустріч. Що мала відбутись сьогодні, в п’ятницю.

Ми домовились на шосту вечора, але я мала одну умову чи то прохання до Алекса. Не заходити до мене. А зателефонувати за 2—3 хвилини, і я сама вийду. Він не задавав мені питань: Чому?, і я йому за це безмежно вдячна.

Після школи я мала всього годину на зібрання, тому не втрачаючи час ринула одразу додому. В будинку мене очікувала вже так знайома мені атмосфера: незрозумілі люди, п’янка, густий дим від дешевих цигарок, запах спиртного. Як же мені набридло все це. Я знову голодна, живіт зводить. Не хочу йти на кухню та пересікатись з компашкою, мені здається що тато навіть не розуміє коли я є дома коли ні, коли день коли ніч. Важко дивитись, як людина яку ти любиш скочується до чорної прірви, в місце де немає світла. Тепер його життя — це горілка та друзі. Раніше там було і мені місце. Але то було раніше. Хм, я пам’ятаю коли наша сім’я жила разом: тато, мама, я. Як ми бігали з батьком на вулиці по газоні і поливали одне одного водою з пляшки. Ми робили дірочки у кришках і стріляли з пляшок мов з космічної зброї. Пам’ятаю сміх матері, красиві ямочки у тата на щоках. По вечорам ми виключали у домі світло та грали у схованки. Пам’ятаю наші свята. Я обожнюю новий рік і цю любов привили мені батьки. За місяць до нового року ми ставили, обов’язково, живу ялинку. Вмикали на всю гучність різдвяні пісні, співали, наряджали іграшками ялинку, дім, їли мандарини (шкурочки від яких клали під ялинку щоб тримався запах).У моїй кімнаті вішали святкові гірлянди. Це була казка. Казка, що залишилась лише у моїй пам’яті. Казка якої ніби і не було.

Запершись в своїй кімнаті, я швидко переодяглась: плаття в обтяжку, бежевого кольору, босоніжки на каблуках + сумочка. Волосся я розпустила, цілий день на голові була скручена гулька, тому локони стали підкручені і попадали на плечі дуже ефектно. На очах підвела чорні стрілки, ніжно рожева помада, улюблені духи і все. Я готова. Виходжу з кімнати, і опля….. переді мною стоїть,,готовий,, тато. Чому я не вилізла через вікно?

— Ти куди? — грізно запитує він.

— Гуляти! Іди на кухню, а то твої друзі повипивають все з пляшок та вижеруть знову з холодильника! — махнувши рукою кажу я і двигаюсь до виходу. Алекс уже пустив декілька гудків пару хвилин тому. Але ні, все не може бути просто, тато хватає мене за руку та сильно смикає повертаючи тілом до себе.

— Ти чого ведеш себе як повія? Дома сиди! Ти така як твоя мати. Хто тебе таку візьме в дружини? — починає кричати він.- Я тобі тисячу разів казав, що ти окрім мене нікому не потрібна! — я просто в шоці, у мене взагалі відняло мову, я не очікувала такого повороту. Його очі були інші, він дивився на мене мов звір.- Ти маєш слухати та робити як я сказав!

— Ти на своє життя дивився? Чому ти можеш мене навчити?

— Я тебе залишив, коли твоя матуся тебе покинула, а потім вигнала, як непотріб. Пам’ятаєш?

— Не хвилюйся ти не даєш мені змоги забути про це. Відвали від мене.- кричу я у відповідь. Вириваю руку та швидко йду до дверей. Відчиняю а тут Алекс. Стоїть мов стовп. Тато рушив бігти за мною, але коли побачив незнайомця, що був на рівні з одвірками, одразу притих. Мої щоки налились рум’янцем, мені було соромно, а очі набігли сльозами, від болю в грудях.

— Все добре? — тихо запитує він.

— Я ж сказала чекати в машині!

— Вибач я почув крик ….я хвилювався!

— Ходімо! — оглядаючись назад у дім який став мені ненависним, я бачу людину що стає мені чужою. З грохотом закриваю двері.

…

— Куди ми їдемо? — запитую я. Вулкан зла так і бурлить в мені.-Везеш мене в кав’ярню чи ресторан де засідають такі ж як ти, багатенькі дурні? — з моїх уст зривається стільки жовчі, що аж самій тошно.

— Не потрібно так зі мною, я хочу лише допомогти. Куди ти хочеш? Скажи і поїдемо туди.- його спокій такий дивний, тому мені стає соромно.

— Мммммм, вибач! Я не хотіла…! Я не мала на увазі те, що ляпнула! — сльози знову підходять. Мія тримай себе в руках. Йому все одно на твої проблеми. — Поїхали до піцерії. Я дуже голодна.

— Доречі, ти дуже красива! — він перевів тему.

— Дякую! — тихо шепчу я. Всю дорогу ми мовчали, але я тонула в думках, в страху, що я можу колись стати як тато, що мої діти будуть такі ж нещасні.

…

З виду піцерія простора, з темного дерева та темно червоних терас. При вході стоять ринки в яких посаджені дерева. Вікна та двері теж темно червоного кольору. Дуже ефектно. В приміщені теж схожий інтер’єр. Стільці, столи з темного дерева. На стінах картини різних піцерій, поварів та фото гостей у процесі поїдання піц. В приміщені не так багато людей, в основному молодь. Коли ми зайшли, більшість оглянулись. Не знаю чи то через мене чи через Алекса. Але мені все одно, навіть якщо на нього, ми з ним не пара. Ми просто знайомі.

Зайнявши вільний столик я приступила до замовлення їжі: я замовила молочний коктейль, Алекс чай, також одну на двох велику піцу. В животі так гурчало, що я і сама все б подужала. Тиша знову затяглась, ну то добре, почну перша.

— Розкажи мені про себе! Про моє нещасне життя ти все знаєш… чекаю твою цікаву історію.

— З чого ж почати, ну, про те що моя родина заможна ти знаєш.- де що з сарказмом мовить він.- Але не все так красиво як ти уявляєш чи думаєш. Ми переїхали сюди, щоб дати шанс моїм батькам врятувати їх шлюб. Мати високо ставить нашу сім’ю. Як то кажуть, ми блакитної крові. Тато завів коханку — секретаршу. Тому ми тут. А моя думка мало кого цікавить. Для мене вибрали коледж, майбутню роботу, все. Чим займатись, з ким спілкуватись. Тому переїхавши в це місто я теж отримав шанс — робити що хочеться мені. Звісно моя мама впирається цьому як може але виходить у неї не дуже добре.

— Дівчину та дружину тобі теж мати вибиратиме? — насміхаюсь я.

— Ти б не підійшла під материні стандарти! — зрозумівши мій жарт відповідає хлопець блакитної крові.

— Що ж, а я так хотіла! — нам весело і то є добре. Година в піцерії минула миттєво. Я розповіла про подруг а він про себе та смішні історії повязані з його друзями. Бути молодим круто.

— Розкажи …щоб ти хотіла зробити? Які твої мрії? — мене здивувало це питання.

— Навіщо? Навіщо це тобі? — він непомітно запускає щупальці в мою душу, в мій тайник. — Я проста дівчина з безперспективного містечка, з довбаної ненормальної родини. Я навіть в коледж не іду. Чому ти так хочеш зі мною спілкуватись, для чого тобі всі ці подробиці? На тебе вішаються десятки дівчат з нашої школи. Я не твого поля ягода, мої ягоди навіть приблизно не ростуть з твоїми. Поясни? Я не роз… — він різко встає та підтягнувши руками за обличчя до себе, цілує. Запускає безсоромно свій язик до мого рота. Його вуста такі солодкі, з присмаком піци. А руки такі сильні, я відчуваю себе немов в його владі.

— О боже, Мія, ти навіть не уявляєш, що ти змушуєш мене відчувати. Ти сподобалась мені з першого погляду. Я не знав, як підійти, що сказати. Зі мною таке вперше. Ну тобто я був з дівчатами, але ти… я йду до школи лише щоб побачити тебе, відчути твій запах, побачити твою посмішку. Я хочу бути з тобою.

Мене хватає паніка. Серце колотиться. Ні, ні. Це не правда, це не може бути правдою. Я очима бігаю по залу. Хватаю сумку та підірвавшись виходжу. На порозі піцерії здіймаю каблуки та намагаюся іти ще швидше. Сльози летять горохом. Груди вспихують чи то від болю чи прохолоди. Надворі похмуро, вереснева погода вказує на те, що буде дощ.

— Мія! Мія! Не тікай, почекай. — він наздоганяє мене.

— Ти не хочеш бути зі мною, ти мене не знаєш. Можливо в мені двадцять три особистості. Ти мені не потрібен. Я звикла бути одна! -хоча подумки караю себе за такі слова, тому що для мене самотність = самогубство.- Ти лише все ускладниш!

— Ні! Я хочу бути з тобою, захищати тебе, твій спокій. Хочу пізнавати тебе краще. Бути частиною твого, ні нашого життя! — він обіймає мене, даючи секунду на осмислення всього що твориться. — Прошу, давай хоч спробуємо, дай мені шанс.

Я плачу ніхто ніколи не казав мені таких слів. Не відпускаючи мене правою рукою з обіймів, лівою він витирає мої щоки.

— Я не знаю, як робити людей щасливими! — тихо шепочу я.- Я не пам’ятаю, я звикла бути одна.

— Ти не дооцінюєш себе і тепер ти не одна. — він знову цілує мене в губи. Маленькі краплини дощу змусили нас прийти до тями та повернутись до його машини.

Через 15 хвилин ми були коло мого будинку.

Вечір пройшов емоційно, подумала я, вмикаючи гірлянду, що звисала у мене над ліжком. Я люблю дивитись на вогники, вони схожі мені на зірочки. Накинувши на себе ковдру та полинувши у безодню сну, мрій та покою, я заснула.

Чоловік хоче бути у жінки першим, а жінка хоче бути в чоловіка останньою!

(Мія. (Спогади дитинства))

Я стою на подвір’ячку і дивлюсь, де ж він, де? Оглядаюсь по сторонам, ага, бачу! Починаю бризкати з пляшки водою, тато стріляє у відповідь. На мені платтячко небесного кольору і до того ж повністю мокре. Тато в рубашці та брюках, знизу вони закочені, він босий. В нашій компанії грає тітка Люсі. Материна молодша сестра. Вона приходить до нас рідко але завжди не з пустими руками, солодощі чи суконька для мене — це звичайна справа. Тато такий щасливий, підходить до тітки та обіймає її. Ми хихочемо. Бігаємо. Такий світлий та прекрасний день. Моє білокуре личко та золотаве волоссячко відблискує на сонці, промені якого мов заграють зі мною.

— Ти що робиш? — кричить мати. Вона вийшла з будинку, витріщила очі, руки заклала в боки. О,я знаю цю її стійку. Зараз знову получу по попі. Але що ж я такого зробила? — Ану іди негайно до мене! Ти засранка брудна! — я кидаю свою пляшку та втікаю. Втікаю що маю сили. Останнім часом я боюсь її. Вибігаю на дорогу і рухаюсь вздовж вулиці. В далі чую крик тата та мати. Вони знову сваряться, але я не повертаюсь. Страх, що вона по-заді мене сильніший за мою цікавість. Єдина думка це: Можливо вона мене більше не любить? Я ж просто гралась з татом та тіткою. Чому вони постійно сваряться? Чому вона не дозволяє тітці приходити? Це всі мами і папи так сваряться? Якщо так, то я не хочу дорослішати.

***

Гуп, гуп… Я відкриваю очі. Дивний сон. Давненько ж мені так звана,,мама,, не снилась. Що за грохіт? Швидко накидаю халат і виходжу на кухню. Тато з похмілля, кидаю погляд на часи, що висять на стіні, Боже лише 6.30 ранку.

— Чому ти не спиш? — запитую я у людини що схожа скоріш на бездомного ніж на мого тата.

— Відвали, чого приперлась? Шуруй до свого бойфренда. Він син Кличка? Розміри його тіла аж лякають. — я мовчу — Класна в нього тачка, добре що знайшла собі багатенького, хоч один толк з нього буде!

— Який же?

— Будиш розводити його на гроші і купувати мені випивку! — з кривою посмішкою бубнить батько.

— Що ти шукаєш?

— Горілку дурепо. Де вона? — кричить несамовито він та в змахом руки згортає все з столу.

— Перестань! — у мене просто немає більше сил та бажання дивитись на це все. — Ти вчора з своїми дружками все випив! — в голову приходить ідея, і я швидко змінюю тактику розмови. Вмісто крику починаю лащитись.- Татусь, ну що таке? Ну досить, я благаю тебе! Давай я приготую сніданок, зварю каву. А ти тим часом іди помийся, побрийся! — запах і справді від нього уже стоячий. Його риси обличчя змінюються, стають м’якіші. Я обіймаю його.- Ти ж знаєш пап, я поруч! І я люблю тебе!

— Добре доню, ти права. Вибач! — він зникає.

Піднявши все з підлоги, перемивши посуд та дещо прибравшись у хаті, я швидко роблю яєчню, варю каву а ще беру цигарку, точніше три. Це татові, не знаю для чого вони мені але хочеться мати при собі. Хватаю свою каву та йду до кімнати одягатись. Швидко розчісую волосся, роблю проділ по середині а пасма що падали в очі заколюю по бокам, мов крильця янгола. Як завжди довжина волосся завилась локонами. Одягаю білу блузку, джинсові шорти та білі кеди. Закидаю рюкзак за плече і вилітаю до холу.

— Бувай, я в школу! — на ходу кричу я татові та виплигую за парадні двері і ледве не падаю.- Ти чого тут? — здивовано я запитую Алекса, що стоїть на нашому подвір’ї.

— Ахах, ти куди летіла? Біжиш так до школи бо за мною сумувала? — я стукаю його легенько в плече.

— Ні звісно, хвилювалась щоб у рідній школі не почались уроки життя без моєї участі. Люблю коли Петро Васильович плюється розповідаючи про свої шкільні роки і про те як він був ботаном! — Алекс посміхається.

— Ходімо! — промовляє він беручи мене за руку і майже тягнучи до машини.

— Ні я своїм транспортом! Я..я…

— Що ти? Я на машині а ти великом. Розумієш, я в твою корзину не поміщусь! Ну ж, не ламайся. Поїхали!

— Але ж тоді, нас всі побачать разом! — промовила я ніби про себе, в тишу. В грудях закипіло почуття тривоги. Він підходить ближче, ніжно проводить однією рукою по щоці, а іншою підіймає мій підбородок. Я дивлюсь йому прямо у вічі, його погляд такий спокійний як і завжди, повний самоконтролю.

— Персик мій! — з осліплюючою посмішкою мовить він.- Ти хвилюєшся, що я зруйную твою бездоганну репутацію?

— Що, що — персик? …Ні. Я не знаю. Якщо ми приїдемо разом до школи, то це означатиме що у нас відносини і ми, ну, пара.

— А ми і є пара! Ти моя. І я хочу щоб кожен гавнюк це знав. Я знаю там парочку хлопців що давно мають око на тебе, але тепер нехай дивляться та давляться слиною. Кусають себе за локті що не наважились підійти. Зрозуміла? Моя і лише моя! — він цілує мене в лоб та дарує міцні обійми.

— Цікаво а кому ж я подобаюсь? — з підтекстом в голосі задаю питання маючи надію що Алекс видасть іменна.

— Ти ніколи цього не дізнаєшся! Навіть не думай!

— Ну що ж! Нехай тоді і всі дівчата знають, що ти мій. І нехай не здумають кидатись слиною, тому що їм буде непереливки. — його посмішка розтяглась ширше.

— Мія, ти єдина мені знайома дівчина у якої емоції як осіння погода, не знаєш чого очікувати! — їдучи до школи я помітила що Алекс дещо нервував, я не знала чому, тому вирішила запитати прямо.

— Алекс, щось не так?

— Вибач не можу не запитати! Мене це хвилює! — б’ючи пальцями по рулю авто мов по клавішам піаніно мовить він.

— Звісно! я б не хотіла щоб між нами були недомовки чи секрети!

— Синець на руці та подряпини, це від тата? Він тебе б’є? — мій новий хлопець на диво турботливий.

— Ні! Це від його нової пасії! –я посміхаюсь.

— Мія! Це не смішно! — його подих стає важким.

— Вибач! А що мені залишається? Ми з нею побились, повір її вигляд гірший! — Алекс відвів погляд в своє вікно. Я вирішила розповісти йому про ту ситуацію з грошима та бійкою. Але менш за все мені хотілось щоб він жалів мене. Тому розповідь була скороченою, без лишніх подробиць.

Жінка вірить слову,,кохаю,, лише тоді, коли воно сказане тихо і просто!

Дорога до школи була швидкою. Ми розмовляли про те, про се. Про все! Машина у нього і дійсно класна, одразу видно, що хлопець запакований. Hyundai Accent — має безліч плюсів: багато стандартна комплектація, просторий салон, невисока ціна і економічний двигун. Ну це звісно з слів власника автівки. Як на мене, машина норм. Я ніколи не була фанаткою машин. Головне щоб не пішки!

— Ну що ж! — я набираю в груди побільше повітря.- Ти чому смієшся?

— Ти така кумедна! Видихни, а то ти аж побіліла! — я не звертаю уваги на його насмішки. Ми виходимо з машини і я бачу на звичному місці своїх курочок (потружок). Я з ними ні чим не ділилась, якось не хватало часу, вони будуть в шоці, 100%. Алекс взяв мене за руку при цьому нагнувшись, тому що я йому нижче плеча, цілує мене в щоку.

— Що за нах…? — читаю я на устах у Кетрін. Вона класна, прямолінійна, ми з нею схожі. Ну, не фізично, а духовно звісно. Кетрін — брюнетка, тонкі губи, карі очі які вона витріщила так, ніби вони повистрелюють, тонко вискубані брови. На ній джинси трубочкою, білі кросівки та сірого кольору майка. Вона у нас любитель фільмів жахів, поцілунків та не довгих стосунків. Біля неї Лілі — блондинка, ботан, романтик. Займається волейболом, зубрить камінь — науку, має худощаву але спортивну фігуру. На щічках ямочки, на очах окуляри, зазвичай вона носить лінзи але сьогодні чомусь в окулярах. Чому? На ній чорний сарафан з білим комірцем, в руках як завжди підручники. Лілі навіть їсть по записам, вона дуже зібрана, все планує на неділю в перед. Вона ж навпаки, повна протирічивість мені та Кетрін. Вони вірні подруги, яких я безмежно ціню. Їх обличчя несе не ясність: шок, ступор, здивованість, допитливість.

З кожним кроком ми приближаємось ближче до них. Я сильніше стискаю руку Алекса і він відповідає мені тим же.

— Мія…? Ну привіт! Стерво в шортах! — мовить Кетрін, її посмішка широка і я розумію, що це камінь в мій город, через ситуацію від якої вона в шоці.

— Привіт! — пробормотіла Лілі. — Алекс!? — не то, окликнувши не то привітавши, розгублено добавила вона.

— Привіт! Радий знайомству поближче дівчата! Лілі, Кетрін! — впевнено відповів він.

— …Привіт дівчата! Думаю ви чекаєте відповідей?

— Звісно! — швидко кидає словом мов списом Кетрін.-я посміхаюсь, чому я не здивована.

— Друзі за 5 хвилин розпочнеться урок! — прокашляла Лілі.

— Мія я на обід поїду по справах, тоді і по пліткуєш з подругами. Дами я вибачаюсь але зараз вона моя! –я посміхаюсь як дурна. Алекс одразу повертається і іде до входу в школу. Я ловлю поглядом подруг і підмигую плечима. Ніби пояснюю, що я нічого не можу подіяти! Кетрін стоїть надувши губи, недовіра до хлопця відбилась печаттю на її обличчі. А Лілі підплигує на місці мов маленьке дитя. Вона така відкрита та чуттєва.

Як і казав по обіді,,мій принц,, поїхав по справам. Цікаво по яким? Подругам, як і обіцяла, виклала все як на духу. За Алекса, тата та Клару. Мені здалось, що вони раді були за мене. Ну Лілі так точно, за те, що в моєму сірому житі з’явилась людина яка хоче бути зі мною, по справжньому бути, піклуватись, любити мене. А Кетрін була незадоволена, по перше за Клару, каже що я мала викликати поліцію і щоб її забрали, ну і звісно не задоволена за Алекса, тому що ми його не знаєм і його слова можуть бути пустими. Не дивлячись на різну реакцію я дякую їм за щирість.

За 20 хвилин відсутності, повернувся мій хлопець. Дуже швидко на мій подив! Але це був Алекс якого я ще не бачила. Злий. Змінились не лише його риси та настрій, він весь став інший. Колір очей сірий, весь зжатий, здавалось що тисячі голок пронизають його тіло. Я не задумуючись встаю і іду йому на зустріч не відриваючи від нього погляд.

— Поцілуй мене! — шепоче він — Цілуй! — і я роблю те що він наказує. Мов зачарована. Я хочу бути йому потрібною, я це відчуваю, він потребує мого тепла так же як і я його. Поцілунок такий сильний і в той же час ніжний, страсний та спокійний. Тепло його тіла окутує мене мов ковдра в холодні зимні дні. Тепло, що дає відчуття безпеки та покою. Розриваючи цілунок ми схиляємо голови та торкаємось одне одного лобами.

— Дякую! — мовить він. Відчувається розслабленість в його сильному тілі.

— Все добре? — я витяглась на носочки, адже він нереально високий порівняно зі мною. До того ж я без підборів.

— Тепер так! — я повертаюсь від нього, назад до подруг і розумію, що ми не самі, ну по перше ми в шкільній столові і тут майже вся школа. Тиша, сотні очей спрямовані на нас. За мить по залу знову з’явився рух. Але мені все одно! Чому я повинна хвилюватись за роздуми чи плітки інших? То є не в моєму стилі!

— Це було круто! — з захватом повідомляє, мов новини з телебачення нам Лілі.- Справді, блін, куто!

Останні декілька тижнів ми були у центрі уваги. Сама красива пара школи. Але якщо чесно, знаю, що були і ті кого такий розклад не влаштовував. Знову ж таки, нас це мало цікавило і ми весь вільний час проводили разом, до школи, під час школи та після. Не змінилось лише одне: мій тато. Він став пити ще частіше та більше, ще гірше зриватись на мені. Моєю втіхою був Алекс. Його кохання до мене, його відношення, його турбота. Поруч з ним я відчувала себе потрібною. Мене мов магнітом тягло до нього.

Прийшовши сьогодні зі школи я знайшла тата п’яного. Двері у дім відкриті були навстіж, тато пластом лежав на землі в холі. Дивлячись на нього хочеться плакати та кричати від безвиході. Я затягла його до кімнати, поклала подушку під голову та вкрила ковдрою. Що ще я можу для нього зробити? На мить я сіла поруч з ним та зависла в роздумах. Ця картина: пяний тато на брудній підлозі, цей страшний запах перегару, залишиться зі мною до кінця моїх днів.

Боже, я така зла. Як все це мене задовбало. По іншому не висловишся. В грудях знову болить, душить, важко дихати. Очі повні сліз. У мене реально депресія. Хоча я нікому нічого не кажу, навіть Алексу, я різала собі руки, але не так щоб померти, а щоб заспокоїти нерви. Я читала в Інтернеті що така поведінка називається,,аутоагресія,,. Блін і це є ненормально, але нічого з собою зробити не можу, по іншому я не можу заспокоїтись. Посидівши над татом та поплакавши беру себе в руки та йду до своєї кімнати. Потрібно побігати. Швидко переодягаюсь в спортивні легінси, спортивну кофту з капою, кросівки і звісно вмикаю в вуха музику,,соплі,,.

Вийшовши з дому замикаю двері в цю чорну бездну, разом з її демоном. Біжу по дорозі, музика лунає так, що не чую навіть биття свого серця. Повз очі пролітають, будинки, дерева, люди. Чому саме у мене такі батьки? Чому це випало на мою долю? Ледве видихаю, відчуття що мою душу розриває. Думки так полинули мене в себе, що я отямилась лиш на шкільному стадіоні. От і добре. Тут нікого немає, побуду на одинці з собою, своїми проблемами та своїм демоном, що постійно навіює мені думку про те, що я нікому не потрібна. Про те що я маю щось з собою зробити, що всім стане лише краще. Я знаю що то є не так і я маю задушити ту внутрішню змію що наспівує мені це лайно. Змію що підриває мій дух та віру в себе. Різко в наушниках зупиняється мелодія, на екрані телефону висвічує входящий від Алекса. Я вибиваю та ставлю на блокіровку всіх входящих дзвінків. Я дійсно маю побути одна.

Не знаю яке коло я намотала, біль в ногах дає розуміти що відбігала я багато, але якого біса мені не стає краще душевно. Зупиняюсь. Потрібно відпочити тому що я просто впаду. Лягаю на газон. Коли я йшла з дому я прихватила одну цигарку та сірники. Саме час її закурити. Раніше я ніколи не палила, але через постійний запах табаку в будинку я звикла і навіть мені почав подобатись цей запах. Музика продовжує лунати (JONY — Love your voice),я запалюю цигарку та роблю затяжку, дим попадає в мої легені мов я палю вже з стажем, навіть не кашлянула. Сльози починають литись горохом, поглядом рахую зірки на небі, відганяючи думки. Ще один в дох, руки та ноги я розкинула у вигляді зірочки. Якось я читала що людина та природа має зв'язок, говорилось про те, що ми можемо черпати енергію з землі, трави, дерев. Моя батарейка була на нулі, тому лежачи на газоні та розслабившись, я уявляла як енергія землі підпитує мене. Ще один в дох. Б’ю кулаком по землі.

— Чому? — бормочу я про себе.- Для чого? Все моє сране життя, ти мене випробовуєш! — я звертаюсь до нього, до всевишнього. Ще одна затяжка, але ні… як завжди незрозуміло з звідки з’явився Алекс. Він без слів забрав у мене цигарку, кинув її на газон та потушив ногою.

— Ти мов довбаний рицар! Знов прискакав мене рятувати? — він нічого не казав, здавалось що він в любу секунду зірветься. Розвернувшись спиною, він важко вдихнув, закинув голову до гори та пальцями прочесав своє волосся. Видихнувши він знову повернувся до мене.

— Вставай! — твердо та грубо він дав мені вказівку.

— Як ти мене знайшов? — я підіймаюсь.- Чому ти тут? Якого хрена тобі потрібно? — кричу я. Його погляд змінюється з розсердженого на довбану жалість.

— Мія …! — він робить крок до мене.

— Ні, не потрібно мене жаліти.- він вперто підходить та заковує мене в свої обійми. Я відштовхую його, б’ю кулаками по груді. Плачу.

— Шшшшшш! — заспокоює він мене.- Все буде добре! Я розумію тебе! — я кожною клітиною тіла відчуваю його мікрохвилі. — Я поруч! — прояв такої турботи ще більше мене розчулює і я плачу так що аж запинаюсь.

— Хіба ти не бачиш ми не створені одне для одного, ми не пара, ми різні, різне життя та різне майбутнє! Для кого ця твоя гра?

— Я не граю, не кажи так.

— Я реально нікому не потрібна, чому я маю вірити твоїм словам? — я відчуваю як він сильніше мене обіймає, подих стає частішим а серце б’ється гучніше.

— Вірити тому …що я люблю тебе! — я підіймаю очі на нього і ми зустрічаємось поглядом. Я бачу щирість та світло його нутра, що мов віддзеркалюється в очах.- Я завжди буду поруч! — я так потребую його, тому не задумуючись впиваюсь в його вуста та цілую. Я просто не маю змоги відірватись від нього. Все то нісенітниця про землю та енергію, людині потрібна людина.

— Дякую тобі! — я схиляю голову йому на груди і час здається зупиняється. Я готова стояти тут з ним вічно. І чому біжить так час, наше життя як годинник. Здається що я нічого не встигаю. Не встигаю жити. Повноцінно. — Хочеш поїдемо до мене? Ми могли б заїхати взяти піцу чи суші. Тато спить.

— Я знаю!

— Звідки? Ти був в мене дома? — мене знову бере паніка. Він бачив тата на полу? Алекс помітив, що я замаячила тому швидко доповнив свій текст.

— Мія не хвилюйся. Мене не цікавить твій тато, ну точніше мені шкода що він так собі шкодить, але більш за все мене цікавиш ти та наші стосунки. Я був дома, потім не знаю чому, я ніби відчув щось, вирішив поїхати до тебе і набрав тебе з машини. Ти вибила, а потім взагалі заблокувала і я почав хвилюватись ще більше. Дім твій був закритий, я заглянув у твоє вікно, кімната була порожня. Набрав Лілі, вона сказала що скоріше всього ти бігаєш. І я одразу помчався сюди! — мої сльози знову підступають, тримаюсь з останніх сил.- Шшшш, поїхали по піцу!

Я не хотіла бачити тата, він міг не спати. А це означало одне — нові проблеми та сварки. Тому ми залізли до моєї кімнати через вікно. Повна темрява. Я увімкнула у розетку гірлянду і у мене з’явилась посмішка. Відібравши піцу у Алекса та поклавши її на ліжко, я відкрила колу, яку він віддав без бою, та присіла поруч з ліжком. Хлопець блакитної крові, гуляв по моїй кімнаті та уважно розглядав. В ній нічого особливого не було — це лише мій маленький світ. Невелике ліжко, гардероб, письмовий стіл, над яким висіло багато вирізок дівчат з світу моди, вирізки красивого макіяжу. Світлини природи з усіх куточків світу. На іншій стіні дзеркало, теж обклеєно вирізками але мене та моїх подруг.

Ми розмовляли, їли піцу, хохотали до самого світання. Десь о 4.15 я заснула. Заснула у обіймах людини, що стала для мене моєю галактикою, що дарувала мені спокій, надію на майбутнє.

Ранок був просто чудесний. Я швидко прийняла душ, почистила зуби. Відчуваю запах звареної кави. Одягаю класичне темно синє плаття, воно ніби із стрейчу, тому гарно лягає по моїй фігурі. Клас. Каблуки + сумка + зачіска — кінський хвіст. Я готова. Виходжу за двері…

— Ой! — кажу я сама до себе. Повертаюсь до кімнаті, на столі духи. Декілька натискань і я пахну як імператриця (DsG №3 L—Imperatrice). Це звісно не оригінал, але вони неймовірні.

— Доброго ранку! — промовляє тато, він їсть молочну кашу, моя тарілка чекає мене навпроти.

— І тобі привіт!

— Як спалось?

— Добре, дякую. А тобі? Голова не болить? — ну не могла я, щоб не з’язвити.

— Дякую, що накрила мене, ковдра мене зігрівала!… Ти ж знаєш, що я люблю тебе? — не підіймаючи голови каже він. Йому соромно, це добре.

— Пап, ти ж розумієш що твої запої затяглись? Досить вже!

— Це більше не повториться.- ми ніби обмінялись ролями. Я доросла, що вичитує свою дитину. А він маленький хлопчик що провинився і тепер ховає оченята, щоб його не наказали.

— Твоя мати вчора телефонувала! — тихо — тихо прошепотів він.

— Що їй потрібно? — точніше якого чорта вона телефонувала.

— Хоче зустрітись!

— А ти що їй сказав? — я просто в шоці.

— Дав твій номер! — я відчуваю скільки невиносимого болю в його словах. Він казав, що кохав її більше за життя. Хотів родину, діток. А вона — незрозуміло, що вона хотіла. Все зруйнувала. Як мінімум нам обом життя, мені і татові. — Ти зустрінешся з нею? Мені важко це признавати, але їй дійсно є що тобі розповісти! — продовжує він.

— Ні, нам нема про що з нею говорити! — я швидко доїдаю, заливаю в себе каву ще швидше, виходжу до дверей, ні, зупиняюсь та повертаюсь до тата…

— Пап, доречі, я теж тебе люблю! — і образно показую маленьку відстань між двума зведеними пальцями. Ніби моя любов маленька — маленька. І посмішка за секунду з’явилась на його запухлому обличчю. Я знаю його як свої п’ять пальців.

Виходжу на двір, Алекса немає. Ну почекаю п’ять хвилин. Я оглядаюсь по сторонам, його машини не видно. Минуло 5,8, 13 хвилин, а я все чекаю. Робити нічого, беру свого,, харлея,, і їду до школи. В голові знову бардак. Можливо щось трапилось? Під’їхавши до школи дістаю телефон, на екрані смс :

Алекс

Я

Алекс

Я

Алекс

Я

Алекс

Я

Алекс

Я

День як завжди пролетів швидко, тим більше з подругами. По закінченню уроків ми рванули по магазинам. До центру розваг, як і планували. Ми вміємо відпочивати, суттєво по жіночому: пили смузі, міряли новий одяг, хоча я нічого не купила, взуття, зайшли в магазин парфумів де, на наше здивування, був розпродаж та роздача безкоштовних пробників. Я звісно ж зраділа, можливість безкоштовно себе порадувати.

— Ну ходімо! — не задоволено промовляє Кетрін.

— Мія? — підійшовши до мене звертається якась жінка. Красива, висока, одягнена з-за останніми колекціями світу моди. Блондинка з ідеальним волоссям, макіяжем. Одягнена у сірий класичний костюм: брюки, біла сорочка, піджак. Чорні лобутени та супер крута з крокодилової шкіри сумка. Я одразу зрозуміла, що дамочка з вищого класу. Еліта. Цікаво, звідки вона мене знає?

— Прошу вибачення! Ви до мене? — здивовано запитую я. Її оцінюючий погляд мене просто розізлив. Вона не соромлячись оглядає мене, з ніг до голови. Лише одна секунда знайомства і я розумію що ми неполадимо.

— Хм! — скривившись шипить вона.

— Що значить, хм? — так і хочеться вирубити її з голови.- Ми здається не знайомі!

— Одже — це з тобою проводить свій час, мій син?

— Ви мати Алекса? — я остовпіла.

— Хм, я, так, я мати, а ти хто? З якої причини він з тобою проводить час до самого ранку? Хм, хоча… — вона знову мене оцінює поглядом -… тут все ясно!

— Що Ви сказали? Він мене кохає, тому і проводить час зі мною! Хоча з впевністю скажу, що Ви не розумієте значення слово,,Кохання,,! — я як йожик, одразу висовую колючки. Хто вона така, що вона мене ображає. Я не дозволю їй цього.

— Хм, мила, я таких як ти, бачу на скрізь! Він з тобою не буде, ти нерівня йому, ти обірванка! Кинь його сама, доки він того не зробив! — я роблю крок до неї, не здаючи своєї захисної позиції.

— Не вам вирішувати, будемо разом ми чи ні! Зрозуміло Вам, дамочко! — вона теж робить крок до мене, і наші обличчя в 30 см одне від одного.

— Це ми ще побачимо! — відповідає вона, розвертається, одягає чорні окуляри та йде геть у натовп. Я стою, сліз нема — лише пустота. Я знала, знала що будуть проблеми. Як я могла залізти в таке лайно?

Як легко вимовити слово прощавай і як же боляче його почути!

На автопілоті дістаю телефон і строчу смс:

Я

Алекс

Я

Алекс

Я

Алекс

Я вимикаю телефон та кладу його до сумочки. Швидко попрощавшись з подругами іду додому.

— Я ж казала що він та його сімейка мудаки! — вслід мені ричить Кетрін.

— Не кажи так, він її кохає, це все його мати! — огризається Лілі.

Дорогою додому я знову замислилась про життя, буття, минуле, майбутнє. Мені здається що проблеми в житті безкінечні. Можливо це і є доросле життя? А можливо це просто, як кажуть,,чорна полоса,,. Раніше я думала, що все що твориться в моєму житі є як випробування за щось. Думала що я не така! Ненормальна! Зараз мені спадає на думку що всі ці екзамени життя можливо для чогось, більшого, вищого!? Можливо я маю чомусь навчитись? Щось зрозуміти? Хм, мені потрібен час, все це обдумати!

Підходячи до будинку помічаю світло та гучну музику. Ех, заходжу, тато сидить уже такий як потрібно, з ним якась жінка. Я бачила її пару разів.

— Що ти робиш? Ти обіцяв не пити! — на піднятій ноті звертаюсь я до тата.

— Іди до себе в кімнату, розкричалась тут! — бовкнуло те стерво, ще й махнула рукою в мій бік ніби я пусте місце.

— Що ти сказала? Ти взагалі рот свій закрила, я з татом розмовляю, а не з тобою! — я кидаю на підлогу підбори що несла в руці, та сумку. Я йшла босою. Охота розтовкти їй пику об стіл, ще один звук з її посохлих, пропалених дешевим спиртним губ і вона своє отримає. Вона стукає тата по руці.

— Мія, не говори так зі своєю мачухою, з сьогоднішнього дня, це моя дружина, вона буде жити з нами.

— Через мій труп! Мені вистачає одного алкаша! — спокійно Мія, спокійно. Кров так і бурлить, серце колотиться, повертаю голову до цієї сучки, а вона посміхається, закинула ногу на ногу, ніби цю війну вона виграла. Я іду до своєї кімнати, заходжу та замикаюсь з середини, піднявши голову в гору надіюсь розгледіти …не знаю, що я там хочу розгледіти, там стеля і все. Що робити? Куди піти? Це капець, я навіть не маю куди піти, ні тітки, ні бабусі. Потрібно зняти це плаття. Швидко одягаю джинси, рвані на колінах, майку рожевого кольору, білі кросівки, спортивку, як у групи підтримки. Вмикаю телефон та пишу Лілі:

Я

Лілі

Я

Лілі

Я

На екрані висвічується 31 пропущений від Алекса, 9 смс. Я вирішую не читати, тому знову швидко вимикаю телефон. Хватаю до сумки: запасні трусики, духи, косметичку. Беру небагато коштів зі своєї схованки та вилажу через вікно. Сідаю на,.харлея,,, рюкзак кидаю до корзини, наушники у вуха і їду. Як зазвичай музика пробиває мене до кісточок, грає спокійна пісня. Вечірній прохолодній вітер обдуває моє змочене каплями дощу обличчя.

Не хочу думати за тата, за його нову пасію, за Алекса та його сучку — маму. Хочеться забутись. Тому швидко їду до Лілі. Не вистачало ще мені зустріти по дорозі цього брехуна. А можливо він сидить дома? Зі своєю ідеальною мамою в бездоганному будинку, з успішним татом. Пішли вони всі…

Проїжджаю клумбу квітів, не знаю що за вид але вони бездоганні. Бутон крупний рожевий. Зупиняюсь, швидко зриваю невеличкий букет. Мати Лілі, дуже мила та добра до мене. Вона справжня мати: кохає своїх діток, турботлива, вона готова на все заради Лілі та її молодшого брата Макса. Але вона причудлива, як і її донька. В хорошому значені цього слова. Розкладає одяг по кольорам, завжди на 100% опрятна. Вона неймовірна жінка. А головне, чудова мати.

Алекс

Після останнього смс від Мії я просто підірвався від ярості. Тато був дома, тому Мію зустріла мати. Де? Де вони могли зустрітись? Що мама їй наговорила? Чому ця жінка постійно сує свого носа у моє життя? Я хватаю на столі ланцюг з ключами від машин.

— Тату! Тату!!! — кричу я.В цю ж секунду телефоную матері, вона не бере слухавку. Спускаюсь на перший поверх, швидко проходжу по кімнатах, шукаючи тата, це не дім а музей.- Тату! — ніхто не відповідає. Я швидко вибігаю на подвір’я, заплигую до машини та знову набираю матір. Ставлю на гучний звук, ідуть гудки.- Візьми слухавку! Візьми … — промовляю я сам до себе. Я їду не знаю поки що куди, б’ю пальцями по керму, завжди так роблю коли нервую.

— Алло, синок!

— Ти де? — грубо запитую я.

— Сину, щось сталось? — от ненормальна, робить вигляд ніби вона не знає, не розуміє що саме сталось.

— Ти де? — уже з криком запиту я.

— Я у подруги, Жасмін. Ти її знаєш!